Давні звичаї нашого народу
Про виникнення українського етносу в науковому світі існує багато суперечок. Одні доводять, що наші корені сягають не менше 15-20 тисяч років, інші — що український етнос сформувався лише у 15 ст. нашої ери. Та будь-яка точка відліку часу не може цілком задовольнити людство, бо ніхто не може точно знати, як і коли насправді був сотворений світ.
Давні місцеві хлібороби України — засновники Трипільської культури — започаткували проукраїнське літочислення. Протягом тривалого часу грунтовних досліджень нашого язичницького календаря не велося. Згодом на практиці використовували язичницькі обряди, але з наданням їм християнської символіки. Найбільше недоречностей у теоретичному осмисленні бачимо тоді, коли намагаємося пов’язати етнічний звичай певного народу з пануючою релігією.
Якщо християнство, виникнувши в єврейському етнічному середовищі і силоміць впроваджене в Україні, проіснувало тут тисячу років, то це аж ніяк не означає, що українці перейняли етнічні звичаї євреїв. Першу серйозну публікацію язичницького календаря здійснила український народознавець Галина Лозко. Якщо б стало питання визначити сутність, ментальність якогось народу, то мабудь, найпростіше подивитись на ті свята, які відзначає цей народ.
Нарікаємо на те, що погано живемо, що втрачена духовність, втрачається культура. А подивіться, що ми сьогодні святкуємо, що для нас святе, які святкові дні нашого календаря? Це трагедія наших днів, вичерпна картина нашої духовності, а вірніше — бездуховності.
Перекручені обряди
Візьмемо для прикладу новий рік. Чому за останню тисячу років дата цього святкування змінювалась сім разів? Колись день Новоліття, або Новий рік в Україні — Русі розпочинався з появи на небі першого весняного місяця — Молодика, який з’являвся у день, найближчий до весняного рівнодення — Великодня, коли пробуджувалась природа після зими.
Після християнізації Русі-України (аж до 1492 року) наші Предки зустрічали Новоліття вже 1-го березня, оскільки, не спромігшись викорінити прадавню традицію, пояснили його відзначення подією християнської міфології „Створення Адама”. Нині церковний календар же не має того свята 1(14) березня і відзначає його, як день поминання мучеників.
Святкування Нового року у 1492 році перенесли на перше вересня. Свято розповсюдилось по всій Європі. Російський цар 19 грудня 1699 року підписав указ про те, що вслід за 31-м грудня 7208 року наступить 1-ше січня 1700 року. Але до чого тут України з її прадавніми традиціями?
Світ існує мільйони років. 2008 рік нової ери, або 4005 рік біблійного сотворення світу — це дати несерйозні. Також недоречно говорити сьогодні про візантійський 7516 рік від сотворення світу. Нам слід скористатися літочисленнім наших літописів, лише назвати його не від сотворення світу, а від Трипілля. Тоді у нас буде 7516 рік від Трипілля, і така дата буде обгрунтована історично.
У 1918 році більшовички ввели Григоріанський календар. Тоді з’явилось взагалі безглузде поняття „Старий новий рік”. І ось люди 1-го січня, інші — 14-го січня кладуть під стіл плуг і господарське начиння, „посівальники” посівають сніг і долівку в хаті зерном, замість посівання полів, тягнуть борону до хати і співаютьщедрівки, якими закликають прилетіти ластівку, мабуть, аби та замерзла на снігу. А ще щедрують: „Ой сивая твоя зозуленька, щедрий вечір, добрий вечір добрим людям”...адже всім відомо, що зозуля появляється в нас весною.
А чому виникла назва “григоріанський календар”? Він би мав називатись Ліліанським ,бо створив його Луїджі Ліліо, а папа Григоріан тільки ввів його в дію.
Свято Нового року — це свято надії і віри в краще майбутнє. Усі дії новорічної ночі — це магічні дії. За віруванням наших далеких Предків, у ніч напередодні Нового року Щедрий Бог сходить з неба на ниви, іде в господарство, до хат людських, до худібки. Його зустрічають в хаті Дід-Ладо та Духи Предків, що прийшли з поля і є в цей час у Дідові-Снопові.
Обрядові свята скеровані до Щедрого Бога (звідки і назва Щедрий Вечір, щедрівка, щедрувати), аби Бог дав в наступному році добрий врожай, гарний приплід худоби, птиці, багато років і багато меду. Адже саме в цю ніч для прохань „відкрите небо”. У Новорічну ніч люди не сплять, бо злі сили блукають по світу.
Насиченість поетичних текстів в піснях образами весняного пробудження природи, розквітаючих дерев, буйних трав та пташиних співів — важливий і незаперечний аргумент на користь того, що зустріч Нового року повинна припадати на весну. Щедрівки і Новий рік ніколи в історії святкового календаря не розлучалися. Тому тепер на зиму разом з щедрівками перейшли і весняні мотиви, теми пісень, і навіть священні обряди засівання, обходи щедрувальників з плугом чи ралом.
Щедрівки співали вечором, бо всі вони переповнені зверненням до Щедрого Вечора, Місяця, Зорі. Практично вся структура свята і обрядів підпорядковувалась основній ідеї зустрічі весни і перелітних птахів, першому виходу в поле. Усі ці елементи аграрної магії були покликані збудити Землю.
На значному просторі України — від Карпат до Слобожанщини — Новоліттю притаманний Величезний обряд „засівання”. Зранку першими йдуть „посівати, з Новим роком вітати” хлопчики — символ багатства, добра, чистоти, сили, надії і любові. Зерно посівне мусить з’їсти лише птиця, бо в яйці — зародок життя. Вдень — ходять дорослі посівальники — чоловіки. На Новоліття не можна сваритись, бути злим, спогадувати”злого”; не можна нічого позичати і дарувати — за винятком посівальників.
Сила наших предків
Шлях до досконалості спирався на рідну віру, одвічні звичаї та обряди. У язичників не існувало „страху Божого”. Це було вигадано згодом, щоб страшити народ. Кожна справді українська людина поводиться правильно не з примусу чи страху, а з власного усвідомлення, що треба жити чесно і справедливо. Таку людину не треба страшити гріхом, вона і інших застереже від гріха. Людина є часткою природи, і це якнайкраще відчували наші Предки. Усе їхнє життя було тісно пов’язане з природою та з календарем.
Строго дотримувались обряду праукраїнські волхви. Вони широко застосовували свої знання в лікуванні, рятували беззахисних, викривали злочинців, залагоджували сварки, оберігали від злих духів, вчили мудрості. Вони зробили неоціненний внесок у збереження самобутності нації. Свої нагромаджені тисячоліттями знання волхви і характерники суворо охороняли, а якщо і передавали їх, то тільки надійним, добре перевіреним, добрим людям.
Переосмислюючи знання волхвів і характерників крізь призму сучасного світогляду, можна стверджувати, що їм була відома магія, телепатія, гіпноз, сугестія — те, що тепер досліджують інститути парапсихології. Магія — це чаклунство. Телепатія — володіння здатністю передавати думки, почуття на відстані. Гіпноз — це сила впливу, властива людині. Сугестія — вплив на волю і почуття людини через навіювання. Відомо, що волхви могли розганяти хмари, викликати громовиці, страх у ворогів, вміли замовляти стріли, шаблі, кулі, годинами перебувати під водою, дихаючи через очерет.
Основним видом лікування була народна медицина, коріння якої сягає сивої давнини. Віра в магічну силу трав надавала особливого сенсу селянському побуту, підсилюючи цілющість самих лікарських рослин. В кожному селі були люди, котрі спеціально займалися лікуванням людей і тварин. Існувало кілька категорій народних лікарів: костоправ, баба-повитуха, знахарка, лікар.
З прийняттям християнства була знищена дуже цінна медична література, яка базувалась на досвіді багатьох поколінь. Після втраченого і до нині доводиться набувати нового досвіду роками, століттями. На сьогоднішній день тільки 28 відсотків лікувальних трав України використовує наша наукова медицина.
Знищена була не тільки медична, але й суспільно-політична література. Наші Предки були авторами винятково цінних книг, таких як „Острологія”, „Звездочот”, „Громовик”, „Колядник”, „Волховник”, „Травник” та багатьох інших, які не дійшли до наших днів.
Мінялися календарі, стиралися народні звичаї та традиції. Колядувати забороняли ще у 17 столітті. А коли переконалися, що безсилі остаточно заборонити народу його культурно-релігійні надбання, стали нашаровувати на них свої, тобто чужі нам коляди, обряди, свята і інше.
Так свято Купала стало святом Івана Хрестителя, Великдень став Воскресінням, День пастухів — Петра, Водосвяття перейменовано на Йордан і так далі. Замість славити Бога своїх Предків і Героїв, славимо юдеїв, греків, латинів і їхніх ідолів.
Перед Великоднем Наші Предки приводили все в порядок. Білили хату, стіни прикрашали рушниками і квітами. Особливою прикметою Великодніх свят були писанки і крашанки. На Великдень люди йшли на цвинтар в гості до Предків, несучи з собою писанки, крашанки, вар, печиво, квіти.
На Зелені свята та свято Купала хати прикрашали живими квітами, зелами, овочами. Ці трави освячували і протягом року використовували для лікування, вважаючи, що вони мають магічну силу. У Купальську ніч — найкоротшу в році — шукали квітку папороті, квітку щастя і сили...
На початку серпня святкували Медово-Маковий Спас, в середині серпня — Хлібний Спас. В двадцятих числах грудня було свято Різдво Коляди. Молоді ходили від хати до хати колядувати, а в сім’ях готували Кутю, ячмінну або пшеничну кашу з горіхами, маком, медом, яка присвячувалась богу Сонцю та духам, як подяка за минулий врожай...
До оборони свого
Ці та інші звичаї і традиції сягають ще трипільських патріархальних часів, про які радянська історія мовчала. Нині офіційна наука в Україні вже потроху наважується писати про трипільців, як про наших Предків. Але ми ще й досі боїмось на весь голос заявити світові про нашу історію, оглядаємось як на це зреагують Америка, Росія чи Ізраїль, в цей час, коли вони найбруднішими методами втручаються в наші справи.
На даний час в Україні і за її межами ведеться посилена інформаційна війна проти української державності та її народу. Штучно перекручуються історичні факти. Москва дуже болісно реагує на те, українці є спадкоємцями Трипільської культури. Московія вже раз вкрала нашу історію. Своєї вони не знають і не хочуть знати, а нам хочуть диктувати нашу історію. Московські історики вже доводять, що арії (які споконвіку жили від Карпат до Дніпра) походять з Півночі Росії. Звичайно в шкільних підручниках Індії сказано, що арії прийшли до них з Півночі і принесли туди свою мову, віру і культуру, але до чого тут Росія?..
Нам відомо, що в українській і індійській мовах є понад тисячу споріднених слів. Нашу Трипільську культуру, створену добрих 6-7 тисяч років тому (державу Оратту чи Аратту) вже собі хочуть приписати семіти, яких в той час взагалі не існувало, а якщо й були (чого історії не відомо), то лише дикими кочівниками на півдні Аравійської пустелі...
А де наші інформаційні джерела? Ми в нашій державі за 17 років незалежності навіть не налагодили нормального випуску газет, журналів, книжок, кінофільмів українською мовою. Проти нас ведеться відверта агресія (яку ми дозволяємо по відношенню до себе, бо ж такі добрі та толерантні). Де ще у світі є держава, яка б терпіла такий агресивний наступ на свою націю?
„Вставай хто живий, в кого думка повстала — година до праці настала! Не бійся досвітньої мли, досвітній вогонь запали, коли ще зоря не заграла” (Леся Українка).
Як пише український політик Євген Марчук: „... Зруйнувати тенета, що накинули на українське суспільство творці антисвіту, можливо... треба побачити велику облуду і цинізм, які огортають суспільство. Труба знайти в собі мужність відкинути штучно створювані примари і побачити весь трагізм того, що відбувається.”
Автор: Володимир Дмитрик
Прочитати повну
Прочитати в окремому вікні
Коментарі відсутні
Прокоментувати
|
