Ці вірші були написані свідками першого голодомору в Україні в 1921–1922 роках.
Тяжко читати ці вірші, а ще тяжче зрозуміти, як якісь лю-диноподібні істоти, за виразом президента В.Путіна: «…несу-щие цивилизационную миссию» через століття, можуть до-вести до голодної смерті мільони інших людей, відібравши в них останню зернину, як ці істоти можуть довести до голод-ного божевілля матір, яка ріже і варить свою власну дитину? Чи взагалі можливо називати ці істоти людиноподібними? Що треба було цим авторам пережити та побачити, щоб на-писати такі вірші?
О.Олесь
Тиждень терпів я від голоду муки.
Тиждень терпів я від голоду муки,
Плакав, ходив, простягаючи руки,
Врешті й ходить я не зміг,
Ледве дійшов і упав на поріг.
Встав би, підвівся…Та зрадили сили…
Плакали діти, баби голосили.
Федір, мій син, на лежанці лежав…
Звісно-каліка, терпів і мовчав
Рачки над вечір поліз я по двору,
Ледве добрався і вліз у комору,
Наче уже переміг я й біду…
Їсти не хочеться, смерти вже жду.
В ранці на другий день зирк! У руки
Хтось мені суне ковалок макухи!
Хто це? Це ти, мій сусіда, Петро…
Бог хай віддячить тобі за добро.
Слина пішла. Затрусилися руки.
Боженько милий! Ковалок макухи!
Де ти? Пішов вже… Аж нагло онук
Вихопив в мене ковалок із рук!
Хтів я схопитися, побігти, догнати,
Вирвати з рота! Навколішки стати…
Вже я підвожусь і падаю знов…
Впав непритомний, прокинувся-кров.
Мабуть забився… Вже близько до краю…
Крутиться все навкруги … уміраю…
В кого б спитати- чи з'їв хоч онук,
Може і в його хтось вирвав із рук.
14.05.1922
Валеріян Поліщук
Голодна мати
Г л и б и н и с т р а ж д а н н я
Різала носика,
Очки виймала,
Щей ротик порола,
А їх цілувала ж недавно.
-Ой мамо, матусю,
Не ріж-
Страшний твій нагострений ніж!
-Мила дитино,
Ой сину,
Проклята голодна година!
А злість прибувала, мов став!
І мозок смоктала,
Робила драглі…
-Ай!..
Серце моє розривають палі
Затесані гостро!
Погляд сіро блукає,
Волосся у космах,
А змії в йому:
Немає життя вже синку моєму.
Як різала тіло,
Ножем розтяла,
Ой чула живе під своїми руками,
То тіло своє відчувала мов рану.
Колись цілувала живе. Він більше не встане.
Ай!…
Тай зомліла.
Не чула вже болю,
І жалю не мала до тіла,
А потім солила,
Робила драглі…!
Ой, серце моє пробивають палі
Затесані гостро!
10.03.1922
Л. Грабуздович
Європа й людожери
Байка
У царстві смерти і насильства
Некоронований король захорував.
Чи то содіяні убивства,
Чи за грабіж Господь його карав,
Питання це вважали за насмішку,
Червоних то гріхів в Совдепії нема,
Дарма
Що там усе червоне…
Лежить предсовнарком у ліжку,
І тяжко стогне-
Не їсть, маячить і не спить.
Чекісти у ту мить
Лейб-ескулапів позганяли,
Ті хорого сумлінно лікували
Й до Леніна вернувся апетіт;
Замовляє предсовнарком обід,
Меню маніяка:
,,Bouillon a la kombede, Cotelette a la Tscheka,,
Наївшись до схочу,
-,, Товаришу, подякувать вас хочу,,
Він каже кухарю. — ,,Мене ви відживили!
З кого ви цей смачний обід зробили?
Котлєтка із грудей жіночих
Бульон — з дитячих потрохів!,,
Вклонившись кухар відповів.
Повірити цьому я не найшов охочих,
Тай байдуже мені- того я не хотів.
Я, як бажаєте знати
Хотів таке сказати:
Коли від голоду вмірають міліони
І тисячі — людей їдять,
А у Кремлі кати сидять,
Жеруть бифштекси і бульйони
І ллють шампань
На декольте совпань,
Європа ж нафту в них купує-
Нехай з вогнем перекупка жартує-
Згорить в огні!
А коли ні,
То комуністи
Почнуть самі себе вже їсти.
1922.
Автор: info.kaniv.tv
Прочитати повну
Прочитати в окремому вікні
Коментарі відсутні
Прокоментувати
|
