Варвари другого тисячоліття або Міф про російську культуру
Ми можемо часто чути «російська культура», «велика російська культура», «всесвітньо відома російська культура» і т.д. При цьому називаються, як правило, Пушкін, Чехов, Толстой, Чайковський, Гоголь, Достоєвський та інші відомі письменники, поети та композитори.
Але, що таке російська культура в порівнянні з іншими народами в історичному, політичному, суспільному аспектах?
Коли мова йдеться про російську культуру або будь-яку іншу, то, перш за все, мова йде про культуру цього народу як етносу. Який внесок був зроблений цим етносом у розвиток цивілізації, що породив цей етнос із свого середовища для розвитку суспільства, який слід залишив в історії людства, які моральні та духовні цінності створив на своїй землі, щоб їх могли наслідувати другі народи.
Наше життя складається з різних періодів активності і з по-кон віків перед народами стояло питання чим заповнити дов-гі зимові години між періодами сезонних робіт, полюванням, рибальством і т.д. Тобто чим зайняти душу людини. Так на протязі тисяч років кожний народ створював свою унікальну культуру, звичаї, традиції, мову, літературу, мистецтво, пісні, танці, освіту, спортивні гри, правові основи життя та пове-дінки, релігію, освоював рільництво, творив виробництво.
Основні положення і критерії поняття «культура»
Слово культура походить від німецького слова «kultur», що рівнозначне англійському слову «civilization». Першим у 1756 році вжив слово «цивілізація» політолог Мірабо. Озна-чало воно всі людські цінності — соціальні, правові, освітні, політичні, й духовні, що відрізняли європейців від народів, що стояли на нижчому етапі розвитку, тому культура будь-якого народу, етносу, нації складається з багатьох елементів, наприклад:
-історія виникнення цього етносу
-існуючі правові норми в суспільстві, які можуть бути cтворені самим цим народом, або бути запозиченими у других народів
-характер цього народу, тобто його поведінка, звички, нахили
-рівень освіти
-мовна культура та її рівень розвитку
-традиції
-фолькльор
-взаємовідносини в суспільстві та сім‘ї
-хто є кумири цього суспільства
-література
-музика та мистецтво
-релігія
-відношення до других народів, мов, культур, релігій
-ставлення уряду до свого народу
-корумпованість чиновництва та державного апарату
-наявність і вплив кримінального середовища
-зовнішня та внутрішня політика
Якщо брати будь-який із цих елементів окремо, то неможли-во відобразити явну картину, тобто наявність декількох все-світньо відомих людей в країні не говорить нічого про реаль-ну духовність та культуру цього етносу.
Початок трагедії
Московський історик Ключевський вважає напад Володимиро-Суздальського князя А.Боголюбського на Київ в 1169 році, початком «народження» Московії. Але починаючи від цеї події і майже до кінця ХVІIІ століття говорити про московську культуру, літературу, систему освіти і т.д. ми можемо тільки з великим припущенням. Зрушення в цьому напрямку почалися тільки після масового переїзду, переманювання, пограбування та поневолення сусідніх народів та привласнення (пограбуваня) їхнього інтелекту. Тому вважати їхній вплив на всі сторони життя Московії, як прояв московської культури неможливо.
Московія за своїм стану розвитку суспільства, освіти, культури, юридичного права значно відставала від усіх сусідніх слов‘янських і не слов'янських народів. Це пов'яза-но в значній мірі з тим, що народи які проживали на терито-рії сучасної України, на багато тисяч років раніше перейш-ли до землеробства, тобто до більш високої, осідлої, рільни-чої культури, на відміну від народів Московії та її сусідів, які в значній мірі ще жили полюванням. Тому в Україні була ширше розвинена система ринкових відносин та ринкової свідомості у людей, чим в Московії. У Москві існував пле-мінний диктат більшості і зневага до особистості і до особис-тої власності, розділення світу на своїх та чужих, а звідси ви-пливає подвійна мораль та норми життя для своїх та чужих. Пізніше це стало доброю основою для нигілістичного відно-шення до приватної власності в суспільстві, що дало можли-вість марксизму пустити широке коріння тільки на теренах Московії. В той же час у Московії була відсутня якась систе-ма освіти населення та елементарне юридичне забезпечення.
Також Московія відрізнялась від сусідів деспотизмом, рабством та варварством, як і величезним бажанням підкоре-ння собі всього і вся. Але найбільшою трагедією стало те, що п‘янство замінило історичні, духовні та культурні традиції Руси. Шумні, дикі та п‘яні оргії стали правилом поведінки і традицією. І по сьогоднішнфй день будь-яка подія в житті Московії відзначається великою п‘янкою, що часто закінчу-ється трагічно.
Московія, майже від самого свого заснування і до XVII століття була рядовим улусом Орди, пізніше Кримського Ханства. Внук хана Батия, Менгу-Тимур в 1272 році, під час третього перепису населення Суздальської землі, дозволив заснувати поселення Москва, а в 1277 році він заснував Московське князівство і «посадив на престол» першого князя Данііла, якому виповнилось 16 років, нащадка Олександра Невського. Правителі Орди призначували тих князів в Московію, які служили їй вірою і правдою, пригноблюючи або знищуючи власні народи, та приймали участь в військових походах самої Орди. Це були «міфічні герої та святі» Олександр Нєвський, Іван Калита, Дмітрій Донской і інші. Московія перейняла від Орди не тільки практику загарбання та підкорення інших народів, але і деякі так би мовити «культурні традиції». Мова йде про матерщину. Матерщину, яка стала ще однією мовою в суспільстві. Вживання матюків настільки прижилось в Московії і дало таке коріння, що їх можливо почути скрізь у сім‘ї, на вулиці, в колективах, і навіть у середовищі московської «культурної» і урядової еліти. Вживання матюків і п‘янство стало духовною і моральною трагедією Московії і по цей день. У московському народному фолькльорі почало прославлятись злодійство, розбишацтво, розбійництво. «…И за борт её бросает в набежавшую волну» - подумаєш княжна, взяв і викинув.
С.Разін та Є.Пугачов вбивали, нищили все на своєму шляху заради й іменем «простого народу». П.Зачевський в 1862 році закликав: «Беріть сокири. Вбивайте владу на вули-цях, на майданах, в їхніх домах. Убивайте.Убивайте. Убивай-те».
С.Нечаєв у своєму дикому, садистичному «Катехізисі рево-люціонера» закликав московитів не визнавати жодної моралі, жодної культури, а все нищити, руйнувати, палити, вигублю-вати, катувати».
Тобто розбій став в Московії звичайним, буденним явищем.
Так з часом виникли дикі традиції, як наприклад, п‘я-на бійка між «деревнями». Всі чоловіки двох сусідніх дєрє-вєнь разом з дідами та підлітками збирались на умовному місці і починався бій. Билися всім, що попадало під руку, бу-вало багато поранених інколи і вбитих. При цьому жінки, ді-ти спостерігали за боєм та підбадьорували своїх. У містах би-лася одна частина з іншою. Переможені купували сивуху і обидві сторони пиячили. З таких «людей» в майбутньому формувались різні каральні, та хлібозаготівельні загони які посилались в Україну. Так на заклик більшовицького уряду вступати до тих загонів в похід на Україну за хлібом, в одно-му лише Петербурзі за два дні записалося 65 тисяч доброво-льців.Тобто на більшовицький заклик про розбій відгукну-лися широкі народні маси, для душ яких розбій був звичай-ним явищем.
Життя людини не мало ніякої цінності, жорстокість, мораль-на і духовна убогість правили бал. Але Московія набирала сили і підкорила собі майже всі сусідні слов‘янські князів-ства, при цьому знищуючи всі освітні та правові основи на цих землях.
Такою підійшла Московія до середини минулого тися-чоліття. Сильна та жорстока, з великими амбіціями на лідер-ство в регіоні і світі. Московія почала як свою військову ек-спансію, так і антидуховну, антикультурну, і варварську політику. Коли Московська еліта пізніше побачила всю убо-гість і дикість свого існування, то стала насильно вбивати в голови свого народу і боярства європейську культуру і зви-чаї. Стриглись або рубались бороди і голови, в життя наси-льно втілювались європейський стиль одягу, поведінки, жит-тя. В Московію почали запрошуватись, заманюватись євро-пейські вчителі, архітектори, бізнесмени, митці.
Європейськими спеціалістами, звабленими імперією, почалися будуватися будинки і цілі міста в європейському стилі, тому, що щось протиставити європейській культурі своє, москвини не могли, бо на той час майже ніякої московської культури ще не існувало. Так в 16–17 століттях освіта й література Києва цілковито опанувала московську. Всі москвини вчилися з української граматики Мелетія Смо-трицького, і аж до 18 сторіччя Московщина жила чужим лі-тературним скарбом Києва, Вільна Львова,. Своїх письмен-ників в Москві майже не було. Українці обсадили в Московії всі керівні посади: міністри, науковці, вищі державні урядов-ці, митрополити, вчителі шкіл(що їх вони і заснували). Київ зробив велику послугу Московії, ознайомивши її з культур-ним надбанням Європи. В цей час Московський Універстет стояв порожній, було лише 80 студентів. Ломоносов свідчив, що в ньому п'яні професори навчали лише «берьозовой ка-ше», тобто били. Сам він вчився в Київській академі, де було 1100 студентів. За висловлюванням Л.Усикіна: «Реальний університет виник в Москві тільки в 1755 році». По наказу Петра І кн.В. Голіцин провів «чистку» Київської академії та залишив лише 160 студентів, а викладачів забрали до Моско-вії.
На той час Україна мала поширену систему освіти, іс-нувало юридичне право, були закладені основи демократич-ного стану життя. Але Україна вже попала під вплив Моско-вії і в Україні почали насильно закриватися школи, стали за-бороняти вживання української мови, і тисячі вчителів, вик-ладачів, священників було вивезено та заманено до Московії. Так в Україні кожна школа припадала:
в 1768 році на кожні 746 осіб
в 1775 році на кожні 6750 осіб
в 1860 році на кожні 17143 особи
в 1902 році 83% українських дітей не ходили до школи
Московське дворянство посилало своїх дітей вчитися до Європи, де вони здобували освіту. Так закладалися істо-ричні можливості перетворення Московії в нормальну, циві-лізовану, культурну європейську країну. Але всі ці освічені люди «не просвітились» в Європі, і в своїй основі вони зали-шались варварами з диким бажанням підкорення і завоюван-ня чужих територій і народів. Для цього вони використову-вали отримані на заході знання та технології.
Але для втілення цього задуму стало необхідним ство-рення ідеологічної основи і теорії майбутньої імперії- ІІІ Ри-му.
Була видумана теорія, що Московія є спадкоємницею Київської Русі. Московія стала Росією, а її освічені варвари стали творити нову історію ІІ тисячоліття, що коштувало людству сотні мільйонів життів.
Тепер повернемось до того, що завжди видається і по-дається як «російська культура».
література, музика і мистецтво
Так всі вище названі люди та інші ввійшли в історію світової літератури, музики, мистецтва як талановиті люди. Вони творили свої шедеври на тереторії Російської імперії, писали свої твори московською мовою, але в своїй більшості ці люди не були ні за походженням, ні за культурою, ні за ви-хованням московитами. Багато з них були в першому або в другому поколіннях нащадками різних європейських дворів або сусідніх народів, які через свої творіння та меценацтво, старались просвітити варварів, але в Московії нічого не міня-лося.
Так, для прикладу: за проф. П. Пакленом:
Чехов (Чех) — українець
Гоголь — українець
Репін — українець
Толстой — німець
Пастреллі- італієць, творить репрезентивні будови царської столиці
Березовський, Бортнянський- українці поклали основи музики, а Т. Прокопович був засновником драматичного мистевца.
В.Даль- датчанин, своїми фундаментальними працями заклав основи російського мовознавства,
Н. Греч- німець написав першу наукову граматику московської мови.
Кантемір-син молдавського господаря був родоначальником моськовської літератури й сатири,.
Державін- був нащадком татарина Багріма Мурзи. Одописець,
Карамзін -нащадок татарського князя Кара-Мурзи основопо-ложник російської історії,
Хераськов-син волоського виходця, написав перші історичні поеми,
Хемніцер — родом із Саксонії, письменник,
Фон-Візіна-Фонвізін-нащадок німецького лівоньського лицаря, своєю комедією НЕДОРОСЛЬ , поклав підвалини російської комедії.
Жуковський — син туркені Сальхі, письменник
Пушкін.О- мати творця російської літеретури була «уроджена Ганібаля» (муринка), батько — «мужа чєстина Рачі, вишедше в ХV в. Із землі германськія.»Дід поета по батькові одружений з волошкою ЧіЧєрні, а дід по матері — з німкенею фон Шванебах.
Барон Дельвінг — з роду вестфальських баронів.
М. Фофоль, Короленко, Мордовцев, Зощенко — українці.
Булгарін — син поляка, товариша Костюшка.
Рафаїл Зотов, автор історичних романів і п'єс — син татар-ського отамана Вахухана.
Огарьков — татарин, поет.
Фет мав матір німкеню,
Мей - німець.
Грібоєдов -походив з польського шляхетського роду.
Загоскін- нащадок раба, що вимандрував із Золотої Орди, автор історичних російських романів
Лермонтов — шотляндського походження, поет
М. Михайлов — киргіз,
Гербель — швейцарський німець,
М. Берг — латиш,
Я. Надсон, М. Верг, Чіріков, Еренбург, Айзман це євреї, що писали по-російськи.
А. Востоков — німець, справжнє його прізвищє — Остернех, відомий російський славіст і палеограф, дослідник слов'ян-ських мов, видавець російського словника.
Я. Грот — німець, творець російського правопису,
Григорович- був сином українця й француженки, вчений,
Тургенев- з татарського роду, відомий російський романіст.
Салтиков-Щедрин-походив «от мужа чєстна Прушаніна з Прус», сатирик,
Аксаков — норвезького роду.
Шілер-Міхайлов — родом естонець.
В. Сологуб — внук польського магната.
Граф Саліяс — зросійщений француз.
Шаліков — нащадок грузина.
Кукольник — угорський шлягтич.
В. Авенаріус — родом німець.
Боборикін — литовец.
Солов'йов- мав матір українку, популярний автор романів з історії,.
Поет Матров — син полоненого перса — Шатра.,
Некрасов — син польки, «певец русской народной скорби»
Д. Мережковський-син польки
Достоєвський — з українського роду.
Глінка- походив з польсько — білоруської шлягти «Творець русской музьікі» -.
Чайковський -в своїх жилах мав українську й французьку кров, комозитор,
Рубінштейни брати-з єврейського роду, композитори,
Айвазовський — вірменин, маляр
За проф. Р. Пакленом (цитований твір) «руська культура» (маємо на увазі літературу, композиційну музику, малярство, архітектуру і почасто науку) — майже на три четвертини не є витвором московського народу. Завдяки своїй штучності і неорганічності ця культура має в собі багато хворобливого, хоч вона й може вражати західного читача «оригінальною ек-зотикою».
Важливо також те, про що пишуть в кожній країні її націо-нальні письменники та поети. Як правило в кожній країні автори описують стан в якому знаходиться їхнє суспільство, його цінності, моральні основи та духовність людей на пев-них етапах розвитку цього суспільства. Зрозуміло, що кожна епоха має свої цінності. Якщо ми подивимось про що писали московські автори в ІХХ столітті, то більшості нормальних людей нехотілося б повертатися в ті часи і жити при тих «нравах», які були на той час в московському суспільстві. Одні назви тільки про що говорять. Наприклад Ф.Достоєвсь-кий написав «Ідіот», і «Бєси», А.Чехов: «Хамелеон», «Пала-та №5», М.Горький «На днє». Цікава ситуації з М.Гоголем. Будучі за походженням і в душі українцем, змушений був вести подвійне життя. Він належав до одного з небагатьох авторів, який майже повністю знаходився на утриманні уряду тогочасної Россії і особисто царя Ніколая І. Всилу різних причин йому постійно не вистачало грошей. Більшу частину свого творчого життя проводив за кордоном, тому він сам особисто, або через знайомих Жуковського, Смірнову, Строганова та інших звертався до «вищих інстанцій» по гро-ші. Потрібно сказати, що йому майже ніколи не відмовляли. Так в 1844 році царь Ніколай, через Смірнову передав Гого-лю суму грошей зі своєї особистої шкатулки. Але гроші треба було якимсь чином відробляти. Тому у Гоголя є багато листів, памфлетів, де він робить позитивні висловлювання про царя та Россію, хоч інколи в них відчувалась нещирість, але в основних своїх творах «Ревізор», та «Мертві душі» він висміює тогочасне московське суспільство. Як сказав граф Толстой: «…Гоголь всіх москалів представлє в бридкому виг-ляді…і його в кайданах треба заслати в Сибір». Українська душа Гоголя повністю розкрилась в «Вечорах на хуторі біля Диканьки», де він розкрив веселість української душі і наро-дний гумор, та в «Тарасі Бульба», де він з великою повагою та любов'ю змальовує Тараса, як патріота України та його синів Андрія і Остапа. Чого тільки вартий монолог Тараса про війскове братство, яке панувало серед козаків.
Ще одною характерною особливістю, яка відрізняла московську творчу еліту від європейської, було те, що вона в своїй більшості не цікавилася справами захисту громадянина від зловживання влади, а обмірковувала лише справу захоп-лення влади, щоб її використати для перебудови суспільства.
До того ж більшість цих діячів культури Московії не мали ніякого вибору. В Російській імперії забороняли писати і ви-давати книжки іншими мовами. Тих, хто противився цьому нищили, ссилали на каторги, посилали в солдати.
(як Т.Г. Шевченко).
І скільки тих талантів так і не розкрилися, — один Бог знає.
Релігія
Московія була і залишаєсться християнською держа-вою, незаконо перебравши на себе і присвоївши собі право бути центром правосла‘я, але вона до невпізнання змінила грецьку віру, отриману з Києва. Повертаючись знову на сто-ліття назад ми бачимо, що потатарщення Московії відбувало-ся по всіх напрямках життя, в тому числі і релігійному. До того ж радимічі і вятичі, предки московитів, перемішані з фі-нами, відчули в традиціях орди щось собі рідне. Московська церква молилась за хана Золотої Орди і його родину хоч він і не був православним. Цьому може бути багато пояснень, але незаперечно те, що церква духовно була ближче до Азії ніж до Європи тому вона почала розривати канонічні звя'зки зі Вселенським Патріархом. Перша спроба відбулася в 1448 році. До цього року Москва входила до складу Київської ме-трополії а потім оголосила себе автокефальною. За канонами православної церкви, нових митрополитів висвячує тільки Вселенський Патріарх, але князь Василій ІІІ в 1448 році сам наставив а московські єпископи самі висвятили єпископа Іова на митрополита. Вселенський Патріарх та всі православ-ні церкви засудили таке рішення і не визнали його за каноні-чного митрополита. В 1495 році Москва пішла ще далі, ми-трополити почали призначатися московським царем. На той час, право коронувати царів та королів мали тільки два Пат-ріархи: Римський (папа) та Вселенський православний, тому коронування московським митрополитом в 1547 році Івана ІV було визнано не правосильним хоч Москва послала вели-ке посольство, до Вселенського Патріарха Єремії, щоб він затвердив це рішення. Але він не став порушувати канони церкви навіть за великі подарунки та гроші. Але в московсь-ких архівах зберігається грамота нібито підписана Єремією, хоч палеографом В.Регелем доведено, що вона підроблена. І таких порушень церковних канонів було багато. Пізніше Москва задумала заснувати свій патріархат, навіть якщо Все-ленський Патріарх буде проти. Цe міг зробити тільки Вселен-ський Собор або в крайньому випадку Собор всіх патріархів. Для цього в 1586 році цар Федір виділив великі гроші на під-куп патріархів по всьому світу, але патріархи на це не підда-лися. В 1588 році сам Вселенський Патріарх Єремія прибув з відвідинами до Москви. Москва сподівалась, що за добрі по-дарунки та великі гроші Єремія зробить те, що вони хотять, але він не пішов ні на які умови. За це його ув'язнили, поста-вивши вартових і протримали так майже півроку. Москві до-велося заснувати свій патріархат окремим державним зако-ном під назвою «Уложоная грамота». До цієї грамоти вписа-ли теорію Філофея, що Москва -ІІІ Рим та зазначили, що на Соборі єпископів був присутній Вселенський Патріах Єре-мія. Але все це було підроблено тому, що такого Собору не було взагалі. Єремія хоч і був в московському полоні, але відмовився підписати таку брехливу грамоту. Тоді москвини заявили йому, що втоплять його зі всіма його людьми. Єремія підписав і негайно втік додому. Пізніше навіть істо-рик митрополит Макарій змушений був визнати, що все в «Уложоній грамоті» є вигадане. Православний світ не приз-нав Московський патріархат і це обгрунтував Олександрій-ський патріарх Мелетій Пігас. Припам'ятавши йому це, Мос-ква закатувала його послів які прибули з відвідинами до Московії.
Таку московську нахабність вороже зустріли в Новго-роді, який все ще жив європейським культурним життям, та відмовились визнавати зверхність московського патріархату. Пізніше Новгород був завойований Московією, десятки ти-сяч було вбито та виселено. Так брехнею, кров'ю та підроб-кою документів Московська Патриархія підняла себе на вер-хівку православя. Московська Патріархія ніколи не була і не є тепер тим духовним і релігійним центром, який виховує ду-ховно чисту і порядну людину. Московська Патріархія — це є своєрідне ГПУ (Головне політичне управління) при царях, комісарах, президентах, яке підтримує всі загарбницькі ідеї вождів Московії. Петро І знищив московський патріархат і призначив одного із своїх міністрів керувати церквою назва-вши цю посаду оберпрокурор Св. Синоду. Тобто московська церква без ніяких обмежень визнала зверхність держави над собою, тоді як всі європейські церкви та українська церква ніколи не признавали зверхність держави над собою. Але ко-ли церква відмовляється від свободи, вона втрачає моральну доброчинність, і як рабиня вона породжує рабство. Моско-вські священослужителі продали державі незалежність церк-ви взамін на свій добробут. Царі за це присвоювали верхівці церкви генеральські та полковничі звання. Священики які не підкорялись волі правителів Московії виганялись або знищу-вались. Московський князь Андрій Боголюбський вигнав в 1157 році єпископа Нестора за те, що той не виконував його наказів. З наказу Івана IV Малюта Скуратов в 1569 році задушив у в'язниці московського митрополита Філіпа Количева за те, що він осудив прилюдно в церкві опричину. Сам Іван IV власною рукою вбив ігумена Псковського монастиря Корнелія і наказав на його гробку написати: «Предпослал его Земной Царь, Царю Небесному». Катерина ІІ в 1764 році замурувала живим у Ревельській фортеці митрополита Арсєнія Мацієвича за те, що він викляв тих, хто грабує церкви та нищіть українське шкільництво (Катерина ІІ якраз тоді загарбала церковні та монастирські землі в Україні). Олександр І в 1812 році закатував архиєпископа Варлаама Шишацького за те, що він «противился Его Императорскому Величеству». В 1928 році Москва знищила українських митрополитів В.Липківського та М.Борецького. Коли в 1920 році почала відроджуватись Українська Автокефальна Церква, то всі московські єпископи в Україні добровільно пішли на службу в ЧЕКА, щоб винищити «изменников сепаратистов». В значній мірі московські монастирі були в'язницями для «великих політичних злочинців». Запорізький кошовий Петро Сагайдачний просидів в Соловецькому монастирі, прикований ланцюгами, 28 років де і помер в 1803 році. Генеральний суддя Петро Го-ловатий (1790), та військовий писар Іван Глоба (1791) помер-ли ув'язненими в Тобольському монастирі. За Єлизавети , Москва ув'язнила та закатувала київського митрополита Вар-лаама Вонятовича за те, що він опирався московщенню укра-їнської церкви І т.д.
Про яку релігійну чи людську звичайну духовність може йти мова, якщо Московська Патріархія в 90-тих роках є одним з найбільших імпортерів спиртових виробів в Росію. Iде спо-ювання свого народу, відбувається духовна деградація насе-лення Росії.
Але безбожність і бездуховність при московських церквах була завжди. Датський дипломат, що був у Московщинів 1633 році писав: «Московський митрополит за добрі гроші дасть дозвіл продавати біля церкви горілку. Люди біля церк-ви пиячать, співають соромицьких пісень і розпуствують».
При московських церквах існували т.зв. «братчини», щоб спільно святкувати церковні свята. На тих «св'ятах» так напивались, що бились і навіть убивались. Жінки не відста-вали від чоловіків. Священики пиячили і билися на рівні зі своєю паствою. При тому всі жахливо матюкалися. По свід-ченням В.Розанова, в 1913 р. В одній лише Нижегородській губернії кілька жіночих монастирів «радели». «Радение»- своєрідне релігійне захоплення, що закінщується розпусни-цькою оргією всіх учасників. Учасники мужчини називалися «бугаями», а жінки «богородицями». Це явище було пошире-не і серед московської аристократії. У IXX ст. Олександр І брав в них активну участь. В XX ст. Московська аристокра-тія разом з царицею, «радели» з Г.Распутіним. Іноземці ди-вувалися, що на всих п'янках найп'янішими були саме свя-щеники та ченці. «У Московщині піп є символом ненажер-ства, скнарості, безсоромності, неуцтва і підлабузництва».
К.Аксаков писав: «Наша московська церква завжди була і є покірною і вірною слугою московської держави, а точніше — московського уряду. Духу правди, любові, духу життя, духу волі — цього спасенного натхнення християнства — немає ані сліду в нашій московській церкві».
М.Бердяєв: «Московська церква насичена московським шові-нізмом від гори до споду і в минулому і в сучасному».. «Правду кажучи, в московському народі є готовий до прий-няття антихриста грунт».
Але так само «не по духовному» вели себе навіть ті священики московської церкви, які посилались за кордон для праці в російських православних громадах. Хоч ми можемо вважати, що туди їхали «кращі із кращих». «В 1868 році єписком Павел, на Алясці, за «розврат молоденьких дівчат» мав бути притягнутий, головнокомандуючим генералом Й.Ц.Давіс, до відповідальності, але втік в Росію. Після нього із Петербуру, в 1870 році приїхав єпископ Іоанн і поселився в Сан-Франціско, але він був багато разів заарештований в домах терпимості, за, що Святіший Синод відкликав його в Москву. Третій єпископ Нестор, п'яний кинувся в море і втопився. Четвертий єпископ Владимир запалив свою церкву і його відізвали в Росію. П'ятий єпископ (тепер) Николай, якого поліція часто піднімає п'яним на вулиці і штрафує за п'янство. Ці пастирі московської віри подають злий образ православним християнам на березі Тихого Океану, через, що молоде покоління в Алясці ходить в американські школи, де протестанські вчителі подають добрий образ шановним жителям». Зі спогадів Андрія Гончаренко, засновника та видавця газети «Аляска Геральд», випусника Київської богословської семінарії, першого перекладача творів Т.Г.Шевченко на американському континенті.
Тепер опубліковано багато матеріалів і фактів про су-мнівне минуле нинішнього Московського Патріарха Олек-сія. Московське духовенство вороже ставилось і ставиться до любої прояви інакомислення в своєму середовищі. Так був загадково вбитий О. Мень — священик, який дійсно працював на відродження духовності свого народу. Книги, які він на-писав і надрукував паляться по церквах або знищуються.
Московська Патріархія вороже відносилась і відно-ситься до других релігій, як християнських, так і інших. Під її впливом закриваються українські православні церкви як на території Росії, так і в самій Україні. Вона вороже ставиться до других православних українських церков в Україні, прин-ципово проводить всі служби тільки російською мовою або старослов‘янською, мало кому зрозумілою, тільки з однією метою — витіснення української мови з життя. Робить те, що робили царі, комісари і президенти Московії на протязі сто-літь.
Ніхто не знищив стільки мов, культур, народів, як Московія. Рівень розвитку майже всіх слов'янських сусідів Московії був вищий, і вступаючи на завойовані землі, Мос-ковія приносила з собою варварство, п‘янство, жорстокість, цинізм, бездуховність. Один із недавніх представників «мос-ковської культури» В.Маяковський закликав нищити геть усе, палити світової слави твори, висаджувати динамітом му-зеї, вбивати навіть власних батьків, поливши їх бензином і запаливши, щоб горіли, як смолоскипи на святі революції. Про яку духовність чи культуру можливо вести мову і до якої злоби можливо дійти, якщо депутати Державної Думи Россії представники найвищої культурної та урядової еліти країни пишуть порнографічний сценарій про лідерів сусідніх держав і рекламують його призентацію.
Аналізуючи публікації та передачі сьогоднішніх ЗМІ Росії про життя сучасної подітичної, культурної та духовної еліти Москви, хочеться запитати: так де ж вона, ця культура та духовність?
І на сьогоднішній день, після сотень років життя на чужих землях, московити з цинізмом відносяться до традицій і культур корінних народів, при цьому самі не в змозі запро-понувати щось високодуховне, істинно своє. По причині ім-перського хворобливого менталітету в деяких сучасних мос-ковитів очі наливаються злістю, коли мова йде про вивчення естонської, молдавської, грузинської, чи навіть легкої для них української мови. При цьому з їхніх вуст починають ви-літати «шедеври» так званої російської культури, від якої нормальним людям хочиться закрити вуха. Про злочини Московії проти цивілізації мусить бути написана окрема чор-на книга.
Але такі ж самі антилюдські і варварські відношення існують і в самому московському суспільстві. Московити бу-ли рабами свого царя в повному розумінні цього слова, але разом з тим вони були і співучасниками всіх злочинів Московії. Можливо привести тисячі фактів як царі, бояри, графи, комісари, президенти і різні унтерпришибеєви знищували фізично і духовно своїх підданих за найменшу провину або просто з п‘яну, для втіхи, знущались над жінками і дівчатами. Правителі Московії, незалежно як вони називались, готовили свої полчища і кидали їх сотнями тисяч на другі народи. Одна із головних заповідей Петра І — постійно тримати свій народ в злиднях, щоб був готовий в любу хвилину кинутись за кусок хліба чи горілку на другі народи. Але, що є дивним в московському менталітеті: що чим більше будьякий тиран їх принижує та знищує, тим більше вони його поважають за крепку руку і готові молитись на нього, роблячи з нього міф.
В 1591 році англієць Д.Флетчер написав про москови-тів книгу, в якій стверджував, що Московія є тиранічна дер-жава і там живуть варвари.
В 1607 році Джон Барклі написав книгу про звичаї єв-ропейських народів, де він описав московитів як етнос, наро-дженний для рабства, ворожий всякій свободі. Він не бунтує тільки, коли його пригнічують.
Граф де Кюстін підкреслював, що такий етнос мусить мати деспотичне правління.
Пройшли сотні років і нічого не змінюється в московському менталітеті. Народ мріє про крепку руку і він її отримає. Від-бувається постійне протистояннї Влади та Народу. Але при чому тут сусідні народи, які хочуть жити у вільному демок-ратичному суспільстві.
Внутрішня політика
Внутрішня політика держави була направлена на зни-щення інакомислення, підготовку своїх громадян до нових загарбницьких війн. Протягом століть мілітаризація суспіль--ства і мілітаристський імперський дух прививався і привива-ється всіма можливими засобами: через розв‘язування різних великих і малих конфліктів та війн, через територіальні при-тензії, через розв‘язування І і ІІ світових війн, та громадянсь-кої війни в своїй імперії, через репресії і голодомори.
Така репресивна машина може бути створена тільки москов-ськими головами. Про яку культуру можливо говорити, якщо людиноненависницькі ідеї Маркса змогли прижитись тільки на теренах Московії. Цивілізоване суспільство їх не прийня-ло, прийняло тільки варварське московське, а потім експо-ртувало їх в інші країни та інші континенти. Так створені і підтримані Москвою режими знищили десятки мільйонів своїх і чужих людей. Знову таки Московія не збиралась і не збирається скинути з себе прокляття замучених.
Для практичного вивчення «російської культури» кожен мо-же здійснити подорож від Вільнюсу, Гродно, Львова, тобто від буд-якого західного кордону на схід, і на свої очі побачи-ти, як «культура» поліпшується з поглибленням на терени Московії.
Корупція
Корумпованість і деспотизм чиновництва прослід-ковуються на теренах Московщини через століття. Прода-ється і купується все і вся: життя, посади, привілеї, зброя. Діє закон сили або грошей. Те, що будувалось і створювалось на території Московії протягом століть рабською та безкоштов-ною працею мільйонів жителів імперії, було розкрадено, при-ватизовано, прихватизовано кучкою «культурних» можнов-ладців лише за декілька останніх років, і які тепер інколи просто з «жиру бісяться», а в цей час сотні мільйонів жителів залишились обдуреними, пограбованими та в безнадійному стані. Це є ще один міф про московську культуру та демок-ратію. Але цим закладено нові майбутні трагедії Московії. Її чекають нові революції та громадянські війни. Виростуть но-ві покоління, які не погодяться, що їхні батьки та діди були ошукані, залякані та обдурені, і почнеться нова хвиля ек-спропріації експропріаторів, тобто новий перерозподіл.
Вже сьогодні тисячі не комуністичних ветеранів, а мо-лодих людей марширують вулицями Москви з червоними прапорами та портретами Леніна і Сталіна, одних з найбіль-ших тиранів в історії людства. Москва буде мати тільки два вибори: задавити цей рух силою, а це громадянська війна; або наслідуючи заповіт Петра І, створити Нову Чечню на своїй території або за межами, тобто знайти нових ворогів, щоб направити туди всю цю руйнівну силу.
Свою корумповану політику Москва проводить по відношенню до сусідніх тепер незалежних республік, де за московським прикладом та з її допомогою, участю і підтрим-кою все грабується та прихватизовується. Хоч така практика грабувати, позичати і не віддавати була звичайним явищем навіть і для російських царів. Під час кримської війни цар Микола позичив у Київської Лаври пять мільйонів рублів, срібла і золота. Після його смерті, його син Александр в 1875 році приїхав з жінкою в Київ, «на поклонение святощам древнего города». Митрополит Філарет показав йому договір про позичку, на що Александр відповів: «Цю писульку писав мій батько Микола, а не я»
Злочинність
Злочинність присутня в кожній державі, і ця проблема існує вже тисячі років. І знову ж таки класична проблема Московії на питання «Як там справи?» «Воруютс». Крали завжди, крали всі і що більше посада, то більше крадуть. Тільки у «любимця Петра І генералісимуса Меншикова» бу-ло конфісковано: на 250 тисяч рублів кухонного срібла, 8 мільйонів червонців, на 30 мільйонів срібних монет, на 3 мі-льйони різних коштовностей. Навіть для нашого часу це є ве-личезні суми, а тоді кінь коштував 10 рублів. Зі слів фельд-маршала Шеремєтьєва, за часів Петра І по Московії лютува-ла кримінальщина, грабіжники та розбійники ходили стаями, нападали на монастирі та дєрєвні, а Москва представляла со-бою вертеп розбійників. Але Петру І було не до цього, він розширював свої кордони, хоч інколи він змушений був приймати якісь тільку йому властиві енергічні міри. На що його обер-прокурор Ягужинський відповів: «Якщо вішати всіх казнокрадів і грабіжників в імперії, то цар залишиться без підданих».
В Московії злочинність присутня скрізь. У політиці держави, в філософії суспільства, в існуванні організованої злочинности. Фактично існує держава в державі. Воровські звичаї, ореол розбійника-розбишаки, життя злочинного світу оспівується в народному фолькльорі, в піснях, книгах, і тепер у кіно.
Якщо ми подивимось на прилавки книжкових магазинів, те-лепередачі, кінофільми, то знайдемо, що найбільше написано і зроблено про злочинність і злочинний світ. Репертуар бага-тьох зірок сучасної Московської естради, як наприклад М.Шуфутінського, в значній мірі про «братків» і для «брат-ків».
У багатьох книгах, кінофільмах висвітлюється «співпраця» державних органів і злочинного світу. В сучасній Московії часто важко уловити межу того, де закінчується злочинність і починається держава. Особливо це проявилося в останні ро-ки перед розпадом СРСР та після його розпаду. Весь цей зло-чинний світ вийшов з підпілля та з цинічною нахрапістю зая-вив відкрито про себе. Рекет, бандитизм пішов на малі а по-тім і на великі підприємства залякуючи та шантажуючі їх ке-рівників, при цьому знищуючи фізично тих хто противився їхній нахабності. Московський злочинний світ з особливою жорстокістю поставив під свій контроль кримінальні струк-тури в інших пострадянських республіках а набравшись сил та досвіду пішов сіять зло по всьому світі. На початку цього «беспределу» багато людей задавались питанням: «Куди див-ляться державні органи і чому таке взагалі може відбува -тись?» Тепер, майже після 15–20 років, ми можемо з впевні-стю сказати, що багато цих «державних перевертнів» спів-працювали зі злочинним світом отримуючи свої «гонорари». Багато колишніх «борців проти приватної власності», особ-ливо в вищих партійних та державних структурах, стали в один день власниками величезних багатств, створених до цього мільонами людей на протязі десятків років.
Сучасна російська мафія набрала такої сили і контролює такі фінансові потоки, які рівнозначні бюджету багатьох країн.
В 1628 Митрополит Філіп говорив: «У всіх народів є закон і справедливість. Їх немає лише у нас в Московщині. В усьому світі є державна охорона громадян від злодіїв і напасників. Лише у нас в Московщині є для них свобода.» Що змінилось за цей час?
Зовнішня політика
Прослідковуючи зовнішню політику Московії за багато со-тень років, ми можемо говорити лише про одну зовнішню політику. Це експансія. Будь-якою ціною і в будь-якому ви-гляді. Її зовнішньою політикою керують, отримані від орди бажання завойовувати, грабувати, мордувати, красти, і пану-вати, називаючи це «цивилизационной миссией». Як резуль-тат, невелике Московське князівство перетворилось в одну з найбільших і страшніших імперій в історії нашої цивілізації. Були підкорені десятки народів та знищені мільйони людей. Москвини завжди визнавали лише свій світогляд, а всі інші заперечували. Вони виплекали у себе релігійну і національну нетерпимість та дикий шовінізм вважаючи всі народи зіпсо-ваними, гнилими. При цьому забороняючі своїм людям кон-тактувати з іноземцями «Даби не учились разним вольнос-тям», але всередені Московії на протязі сотень років прово-диться виховання поколінь в націоналістично-шовіністичн-ому дусі.
Перед виборами до ВР України в 2006 році посол В.Чорно-мирдін заявив, що,,…України ніколи не існувало, а Москва все дала її..,, Якщо Україна і існувала як держава тільки ко-роткі часи, то це тільки тому, що Москва терором нищила її державні інститути, вбивала лідерів, зробила своєю колоні-єю. Взагалі то в світовій практиці існує правило, якщо посол дозволяє собі некоректність або хамство по відношенню до іншої держави, то він як мініму вибачається, або покидає ме-жі цієї держави. Але в зв'язку з притаманним історичним хамством московської державної еліти, вони цього ніколи не робили і не роблять. Чи це і є знаменита російська культура?
О.Салтиков: «Всі наші московські почуття походять з хао-су. І як наслідок всього цього — брак любові до культури. Ад-же культура — складна, а ми любимо спрощено, культура — це любов до життя, а ми москвини, є діти хаосу, себто смерті, отже любити життя не можемо. Культура- це лад, уклад, а ми ж москвини діти хаосу. Культура, це ієрархія цінностей, а ми любимо рівність хаосу і знати не хочемо жодної ієрархії. Ку-льтура це світло, а наші, звиклі до темного хаосу очі, не вит-римують світла. Культура це творчисть, а ми, москвини здат-ні лише руйнувати. Зрештою, культура це правда, а ми мос-квини, не хочемо її, бо боїмося її височини. Та й взагалі ми, москвини, не можемо нічого любити. Ми можемо лише нена-видіти».
Виступаючи на прес-конференції в столиці України, А.Чубайс, один із сучасних фінансових та політичних лідерів Москви відкрито заявляє: «Експансія на пострадянському просторі пов'язана з тим, що, якщо її не здійснювати, то буде експансія з пострадянського простору в Росію… Я хочу, щоб Росія була лідером, і я на це працюю. Так, ми здобуваємо енергетичні активи в Україні, але це ж дорога з двостороннім рухом. Так, це прив'яже сильніше Україну до Росії. Тільки й Росію до України теж прив'яже. І прив'яже не в режимі Тузли, а в режимі реальної, сучасної взаємодії, вибудованої на взаємному інтересі. Тільки це ми й пропонуємо Україні. Називається це Ліберальна Імперія». Невже Україна знову повірить красивим словам?
А.Г.Дугин-доктор политических наук, ,,Основы геополитики,, т.4 2000г.
«…Суверинитет Украины представляет собой настолько негативное для русской политики явление, что в принципе легко может спровоцировать вооруженный конфликт…», «…абсолютным императивом русской политики на черноморском побережье — тотальный и ничем неограниченный контроль Москвы от Украины до абхазской территории..»
Сталіни не падають з неба, а їх творить і дає їм владу відповідне суспільство. Сталіни є фактично виконавцями волі того суспільства.
То що ж таке «Російська культура» і чи існує вона взагалі?
Автор: Микола Воротиленко
Прочитати повну
Прочитати в окремому вікні
Коментарі відсутні
Прокоментувати
|
